НОЗОЛОГІЯ (nosologia < грец. nosos — хвороба + logos — слово) — учення про хворобу, що містить біологічні та медичні основи хвороб, а також їх етіологію, патогенез, номенклатуру і класифікації. Відповідно до Н. виділяють нозологічні одиниці, або форми, тобто ту чи іншу конкретну хворобу з типовим для неї поєднанням симптомів і функціонально-морфологічними змінами, які є їх основою, а також певною етіологією й патогенезом.
При будь-якій хворобі уражається цілісний організм, однак, як правило, можна виявити основну ланку — переважно ураження того чи іншого органа, системи органів. Складність і різноманіття зв’язків між органами, велика кількість причин, шляхів і механізмів тканинних уражень є об’єктивною передумовою для виділення нозологічних форм, яких нараховують понад 20 тис. Нозологічна форма містить найбільш істотні клініко-анатомічні ознаки хвороби, що становлять її основу, причинно-наслідкові зв’язки, етіологічні, патогенетичні, функціонально-морфологічні фактори. Крім нозологічних форм, існують синдроми — типові групи симптомів, що виявляють взаємозв’язок органів, зміна функції яких при патології відбиває порушення гомеостазу і часто спрямована на його відновлення. Поняття «синдром» відображає ту чи іншу сторону патогенезу нозологічної форми без урахування її етіології. З перебігом хвороби можуть з’являтися фактори, що змінюють клініко-анатомічну характеристику нозологічної форми, її розвиток і наслідки. Як результат виникає складний комплекс впливів, що зумовлює патоморфоз хвороби або зміну причинно-наслідкових зв’язків із розвитком на фоні початкового захворювання нових нозологічних форм. У зв’язку з цим виникає проблема множинних і так званих інших хвороб, що значно впливає на зміст Н.
Серед множинних хвороб виділяють координовані, що розвиваються одночасно ніби спільно, і субординовані, що виникають послідовно. При спільному розвитку хвороб можливе виникнення сумарного ефекту їх дії, обтяження або, навпаки, більш легкий перебіг кількох хвороб чи однієї з них. При субординованих хворобах услід за первинною розвивається друга хвороба; напр., виразка шлунка може виникнути при цирозі печінки внаслідок підвищеного вмісту гастрину та уповільненого руйнування його в печінці, а також одночасно підвищення вироблення кортикостероїдів наднирковими залозами, що призводить до зниження секреції муцину слизовою оболонкою шлунка і зменшує її стійкість до дії шлункового соку. Інші хвороби можуть виникати також унаслідок несприятливого впливу лікувально-діагностичних заходів, що стали причиною виникнення нового комплексу змін, напр. демпінг-синдрому після резекції шлунка, апластичної анемії при променевій терапії пухлин.
На відміну від інших хвороб, які розвиваються природно, такі «хвороби від лікування» патогенетично не пов’язані з наявним захворюванням, а є новою нозологічною формою. Класифікацію хвороб укладають на підставі основних ознак, що характеризують нозологічні форми. Головною серед них є етіологія з усією різноманітністю її зовнішніх і внутрішніх факторів. Однак ця ознака не завжди може бути покладена в основу класифікації, оскільки етіологія багатьох хвороб не з’ясована. Міжнародна класифікація хвороб і причин смерті базується на ряді ознак — етіологічних, патогенетичних, органопатологічних. Вона враховується при встановленні клінічного та анатомічного діагнозів і є обов’язковим документом для країн, що входять до ВООЗ.
БМЭ. — М., 1981. — Т. 17; Патологическая физиология / Под ред. Н.Н. Зайко, Ю.В. Быця. — К., 1996; Сукманский О.И., Царегородцев Г.И. К вопросу о сущности болезни / Биология и медицина: философские и социальные проблемы взаимодействия. — М., 1985.